79
28 липня – день глибокої скорботи та національного болю. Це день, коли ми вшановуємо пам’ять тих, хто загинув у неволі: закатованих, страчених, зниклих безвісти в російському полоні. Людей, яких позбавили не лише свободи, а й гідності, захисту, а часто – і самого життя.
Це ті, хто тримався до останнього. Ті, кого ворог боявся настільки, що знищував навіть у камерах. Ті, чиї голоси хотіли заглушити навічно. Але ми чуємо їх. Пам’ятаємо кожного. Називаємо речі своїми іменами.
Серед них – герої оборони Маріуполя, бійці «Азовсталі», які пройшли пекло і не зламалися. Серед них – оборонці Оленівки, яких убили не в бою, а за ґратами, беззахисних. Вони довірилися обіцянкам про обмін, про правила Женевських конвенцій, про гуманність. Натомість – цинічна масова страта. Це був не просто злочин. Це – шрам на тілі нації, рана, яка кровоточить досі.
Ми не маємо права мовчати. Кожне ім’я, кожна історія – це біль, що перетворюється на силу. Ми говоримо правду світу. Ми боремося за звільнення всіх, хто досі перебуває в неволі. Ми не забуваємо і не пробачаємо.
Ми пам’ятаємо.
